Витікає хвилинами, годинами, роками життя… Йдеш його незмірними стежками, торуючи натхненно свій шлях, і у тому життєвому ритмі нерідко в помислах поринаєш у ту пору, коли лише брався обирати його, примірявся зробити перший і такий важливий крок у дорослий світ, щоб впевнитися, чи все так, чи зріс, збагатився, чи примножив струни душі?!
Рідна школо, щоб не згубити струн, не заблукати, ти завжди вчила дивитися вперед – аж до обрію…
Гортаємо сторінки минулих літ, а їх злетіло чимало – більше 130 та крила твої від того не обважніли навпаки – набули лету, підносять, надихають…
Історія розпочинається з далекого 1891 року, коли до Станиславова з Німеччини приїхав 23-річний священник Теодор Цьоклер.
На цей час у місті вже існувала досить велика німецька община. Побачивши, як живуть її представники, Цьоклер розуміє, що люди потребують більшого об’єднання, чого, на його переконання, не може бути без церкви та школи.
Незадовго молодий священник розпочинає будівництво трьохповерхової будівлі. Так, на вулиці Келінського (теперішня Лепкого) з’являється народна німецька школа, яку 10 вересня 1905 року урочисто відкривають та освячують (на сьогодні – це один із корпусів ліцею №11).
Діти тут навчалися із семи років. Викладання велося німецькою мовою, вивчали також польську й українську. З лютого 1919 року у цьому ж приміщенні почала функціонувати німецька гімназія.
За 20 років своєї діяльності гімназія підготувала значну кількість священників, лікарів, учителів, громадсько-культурних діячів, серед яких була чимала кількість українців.
Упродовж 35 років школу очолював Йоганн Мюллер.
У грудні 1939 року німецька община виїздить із Станиславова. Покидає місто і Теодор Цьоклер, залишивши після себе облаштовані вулиці, притулки, школи.
Із приходом радянської влади у тому ж грудні 1939 року німецька школа та гімназія припиняє своє функціонування, і у приміщені відкривають повну середню школу №11. Її очолює на той час випускник Віденського університету, доктор філософських наук І.Рибчин.
Під час другої світової війни в приміщенні школи знаходилися діти чорноморських німців, а в перші повоєнні роки працювала ФЗО №5.
З січня 1950 року, відповідно до рішення Станіславського міського комітету на базі школи було організовано жіночу семирічну школу №11. Її директором було призначено вчителя школи № 2 П.Бондаренко.
У жовтні 1951 року в школу прийшла працювати Дарія Цвек, відома українська кулінарка.
З 1 вересня 1953 року семирічну школу № 11 було реорганізовано в середню, а вже в червні 1956 року відбувся перший післявоєнний випуск – 45 учнів отримали атестати зрілості.
Серед них 5 дівчат: Соломко Валентина, Савицька Лариса, Наганова Валентина, Волохова Галина, Гордієнко Діана уперше в історії школи були нагороджені срібними медалями. Першу золоту медаль отримала Нагайченко Таїсія в 1959 році.
У 1960 році школа знову отримала статус восьмирічки з продовженим днем тому, що було відкрито нову школу №14, і половина класів та 14 вчителів перейшли у новий навчальний заклад.
У липні 1964 року школу очолила Н.Герасимчук, яка до цього працювала заступником директора школи № 4. У той період було вирішено добудувати новий корпус, який у 1970 був зданий в експлуатацію. У наступному році школу було реорганізовано в середню.
У серпні 1986 року новим директором стала М.Поп’юк, яка перед тим працювала заступником директора в школі № 10. Новому директору вдалося налагодити тісну співпрацю з «Прикарпаттрансгаз» та хімзаводом, що значно покращило матеріально-технічну базу освітнього закладу.
Завдяки Роману Фабриці, заслуженому журналістові України, члену Національної спілки журналістів України, та М.Поп’юк було розпочато співпрацю школи з комітетом німців Галичини, який очолював Рудольф Мор, колишній випускник німецької гімназії.
1 вересня 1993 року навчальний заклад отримав статус «спеціалізованої школи з поглибленим вивченням англійської мови». Крім того, у школі почала вивчатися й друга іноземна мова за вибором – французька чи німецька.
У цей час у навчальному закладі розпочав роботу представник Корпусу Миру США. Між педагогами школи та німецькими вчителями щорічно відбувався двосторонній обмін делегаціями.
У листопаді 1997 року страшокласники взяли участь у виконанні міжнародного освітнього проєкту «Вчителі та учні дослідують рослини в космосі», що став складовою частиною спільного українсько-американського експерименту. Космічну частину виконував Леонід Каденюк – перший космонавт незалежної України, а «зелену» – школярі України та Америки.
З нагоди 80-річчя німецької гімназії на фасаді школи було відкрито меморіальну дошку ініціатору будівництва приміщення закладу Теодору Цьоклеру.
З 1999 до 2006 року директором школи працював Михайло Верес, який пізніше обіймав посаду начальника управління освіти та науки Івано-Франківської міської ради, а потім – заступника міського голови.
З 2006 року і до сьогодні школу очолює Наталія Романишин. Відбулася зміна назви освітнього закладу на ліцей № 11. Крім цього, у закладі впроваджуються оновлені освітні програми, нові методики викладання, з кожним роком покращується матеріально-технічна база. За результатами останніх років ЗНО ліцей входить у 200 кращих шкіл України.
Педагоги працюють за інноваційною освітньою програмою Всеукраїнського науково-педагогічного проєкту «Інтелект України».
У 2020 році учень ліцею Антон Перепелиця виборов абсолютну першість у IV етапі Всеукраїнської олімпіади з астрономії та став переможцем Міжнародної астрономічної олімпіади в Румунії, здобувши бронзову медаль.
Неодноразово ліцеїсти ставали стипендіатами Президента України.
Заклад забезпечує високий рівень освітніх послуг з вивчення іноземних мов. Налагоджено міжнародну співпрацю із освітніми закладами Польщі, Німеччини, Франції. Учні ліцею – учасники освітніх стартапів і проєктів, серед яких відомий – ERASMUS+ «Європейська демократія».
Щорічно кілька школярів стають переможцями Програми обміну для майбутніх лідерів FLEX, яку здійснює Бюро у справах освіти та культури державного департаменту США й адмініструється в Україні організацією American Council за підтримки МОН України.
На сьогодні ліцей – це простір, де учні обирають, творять і здобувають знання.
Тож нехай його історія не закінчується…Хай ще багато щасливих літ стелиться стежина на шкільний поріг, а щоліта голосний дзвоник замикає дружнє коло! Так небуденно і велично, здатний виповісти душу, наш ліцей легко підкорює стрімкі вершини знань, бо дивиться на світ очима любові!